Куди прямуєш, хлопче?

Я дуже багато чув про книгу Джима Коллінза «Good To Great». Нарешті кілька днів тому вона дочекалася своєї черги у стопці книг на моїй полиці, і я почав її читати.

Читання запоєм не було і немає – книга настільки ґрунтовна і потужна, що заставляє замислитися над кожним абзацом. Я дійсно давно нічого подібного не читав (не враховуючи Біблію). Тому не втримався поділитися однією думкою.

У книзі описуються характеристики, які відрізняють хороших компаній від дуже хороших. Чому одні компанії досягають непоганих посередніх результатів, а інші зростають наддинамічно протягом десятиліть? Одна із відповідей - «концепція їжака».

Напевно, більшість чула про цю концепцію. Дуже хороші компанії у ході своєї діяльності знаходили відповіді на три питання:

• Що надихає найбільше?
• На чому основується економічна модель?
• У якому виді діяльності можна бути найкращими у світі?

Я задав ці питання не компанії, а собі: Що мене найбільше надихає? Як я можу бути в цьому найкращим у світі? Як я на цьому можу заробити? І зрозумів, наскільки часто за рутинною біганиною я забуваю відповідати на ті питання, які мотивують бути найбільш ефективним.

Я не кажу, що треба жити заради натхнення. Життя – це зебра, і цей закон ще нікому не вдалося спростувати. Але зебра у короткостроковому періоді.

Я вірю а романтизм, а не фаталізм. І відповіді на ці питання надають сміливості та впевненості у тому, що життя може стати яскравішим, якщо бути відповідальним за все, що з тобою стається. Пливти по течії нудно, не натхненно, фінансово невигідно, і для власного розвитку неефективно.

Вибачте за банальнощі. Прорвало.